Проксиум 40 инструкция таблетки цена

Действующее вещество: пантопразол;

1 таблетка содержит пантопразола натрия в пересчете на безводное вещество 40 мг

Вспомогательные вещества: лактоза, крахмал кукурузный, повидон, магния стеарат, кремния диоксид коллоидный

Оболочка: метакрилатного сополимера дисперсия, полиэтиленоксид, тальк, титана диоксид (Е 171), желтый закат FCF (E 110).

Таблетки, покрытые оболочкой,.

Препараты для лечения язвенной болезни и гастроэзофагеальной рефлюксной болезни. Ингибиторы протонной помпы.

• Рефлюкс-эзофагит.
• Для эрадикации Helicobacter pylori (H. руlori) у пациентов с язвами желудка и двенадцатиперстной кишки, вызванными этим микроорганизмом, в сочетании с определенными антибиотиками.
• Язва двенадцатиперстной кишки.
• Язва желудка.
• Синдром Золлингера-Эллисона и другие гиперсекреторные патологические состояния. 

Повышенная чувствительность к активному веществу, производных бензимидазола и компонентам препарата.

Проксиум тм , таблетки, резистентные к желудочному соку, следует принимать за 1:00 до еды целиком, не разжевывая но не измельчать, запивая водой.

Лечение рефлюкс-эзофагит.

Рекомендуемая доза для детей в возрасте от 12 лет и взрослых составляет 1 таблетку Проксиуму тм 40 мг 1 раз в сутки. В отдельных случаях дозу можно удвоить (2 таблетки Проксиуму тм 40 мг в сутки), особенно при отсутствии эффекта от применения других препаратов для лечения рефлюкс-эзофагит.

Для лечения рефлюкс-эзофагит, как правило, требуется 4 недели. Если этого недостаточно, излечения можно ожидать в течение следующих 4 недель.

Эрадикация H. руlori в комбинации с двумя антибиотиками

У пациентов с язвой желудка и двенадцатиперстной кишки и с положительным результатом на H. pylori необходимо достичь эрадикации микроорганизма с помощью комбинированной терапии. В зависимости от чувствительности микроорганизмов для эрадикации Helicobacter pylori у взрослых могут быть назначены такие терапевтические комбинации:

а) 1 таблетка Проксиуму тм 40 мг 2 раза в день

+ 1000 мг амоксициллина 2 раза в день

+ 500 мг кларитромицина 2 раза в день;

б) 1 таблетка Проксиуму тм 40 мг 2 раза в день

+ 400-500 мг метронидазола (или 500 мг тинидазола) 2 раза в день

+ 500 мг кларитромицина 2 раза в день;

в) 1 таблетка Проксиуму тм 40 мг 2 раза в день

+ 1000 мг амоксициллина 2 раза в день

+ 400-500 мг метронидазола (или 500 мг тинидазола) 2 раза в день.

При применении комбинированной терапии для эрадикации H. pylori вторую таблетку препарата Проксиум тм следует принимать вечером за 1:00 до еды. Срок лечения составляет 7 дней и может быть продлен еще на 7 дней с общей продолжительностью лечения не более двух недель.

Если комбинированная терапия не показана, например, у пациентов с отрицательным результатом на H. руlori , для монотерапии назначают Проксиум тм в нижеследующем дозировке.

Лечение язвы желудка. 1 таблетка Проксиуму тм в сутки. В отдельных случаях дозу можно удвоить (2 таблетки Проксиуму тм в сутки), особенно при отсутствии эффекта от применения других препаратов.

Для лечения язвы желудка, как правило, требуется 4 недели. Если этого недостаточно, излечения можно ожидать в течение следующих 4 недель.

Лечение язвы двенадцатиперстной кишки. 1 таблетка Проксиуму тм в сутки. В отдельных случаях дозу можно удвоить (2 таблетки Проксиуму тм в сутки), особенно при отсутствии эффекта от применения других препаратов.

Для лечения язвы желудка, как правило, требуется 2 недели. Если этого недостаточно, излечения можно ожидать в течение следующих 2 недель.

Лечение синдрома Золлингера-Эллисона и других гиперсекреторных патологических состояний.  Для длительного лечения синдрома Золлингера-Эллисона и других патологических гиперсекреторных состояний начальная суточная доза составляет 80 мг (2 таблетки Проксиуму тм по 40 мг). При необходимости после этого дозу можно титровать, увеличивая или уменьшая в зависимости от показателей секреции кислоты в желудке. Если доза превышает 80 мг в сутки, ее необходимо разделить на два приема. Возможно временное увеличение дозы до более 160 мг пантопразола, но продолжительность применения должна ограничиваться только периодом, необходимым для адекватного контроля секреции кислоты.

Продолжительность лечения синдрома Золлингера-Эллисона и других патологических состояний не ограничена и зависит от клинической необходимости.

Пациентам с тяжелыми нарушениями функции печени не следует превышать суточную дозу 20 мг (применяют препараты пантопразола в соответствующей дозировке). Пациентам с нарушением функции печени средней и тяжелой степени не следует применять препарат Проксиум тм для эрадикации H. руlori в комбинированной терапии, поскольку в настоящее время нет данных об эффективности и безопасности такого применения для этой категории пациентов.

Для пациентов с нарушенной функцией почек корректировки дозы не требуется. Пациентам с нарушенной функцией почек не следует применять препарат Проксиум тм для эрадикации  H. руlori в комбинированной терапии, поскольку в настоящее время нет данных об эффективности и безопасности такого применения для этой категории пациентов.

Пациенты пожилого возраста не требуется коррекции дозы.

Возникновение побочных реакций наблюдалось в около 5% пациентов. Наиболее частые побочные реакции — диарея и головная боль (около 1%).

Побочные эффекты по частоте возникновения классифицируют по таким категориям:

часто (> 1/100 и <1/10), иногда (> 1/1000 и <1/100), редко (> 1/10000 и <1/1000), 

очень редко (<1/10000), неизвестно (частота не определена по имеющимся данным).

Со стороны крови и лимфатической системы.

Редко агранулоцитоз.

Очень редко лейкопения, тромбоцитопения, панцитопения.

Со стороны иммунной системы .

Очень редко реакции гиперчувствительности (включая анафилактические реакции, анафилактический шок).

Метаболизм и нарушения обмена веществ.

Редко гиперлипидемия и повышение уровня липидов (триглицериды, холестирол) изменения массы тела.

Неизвестно: гипонатриемия, гипомагнезиемия.

Психические расстройства.

Нечасто расстройства сна.

Редко депрессия (с осложнениями).

Очень редко дезориентация (с осложнениями).

Неизвестно: галлюцинация; спутанность сознания (особенно у пациентов со склонностью к данным расстройств, а также обострение этих симптомов в случае их наличия). 

Со стороны нервной системы.

Нечасто: головная боль, головокружение.

Редко: нарушения вкуса.

Со стороны органа зрения .

Редко: нарушение зрения / нечеткость.

Со стороны пищеварительного тракта.

Нечасто диарея, тошнота, рвота, вздутие живота, запор, сухость во рту, боль в животе и дискомфорт.

Со стороны пищеварительной системы.

Нечасто: повышение уровня печеночных ферментов (трансаминаз, g-ГТ).

Редко: повышение уровня билирубина.

Неизвестно: поражение гепатоцитов, желтуха, гепатоцеллюлярная недостаточность.

Со стороны кожи и подкожных тканей.

Нечасто: кожная сыпь, сыпь, зуд.

Редко: крапивница, ангионевротический отек.

Очень редко синдром Стивенса-Джонсона, синдром Лайелла, многоформная эритема, фотосенсибилизация.

Со стороны костно-мышечной системы и соединительной ткани.

Редко: артралгия, миалгия.

Со стороны почек и мочевыделительной системы.

Очень редко интерстициальный нефрит.

Со стороны репродуктивной системы и молочных желез.

Редко гинекомастия.

Общие расстройства.

Нечасто астения, усталость, недомогание.

Редко: повышение температуры тела, периферические отеки.

Симптомы передозировки неизвестны.

В случае передозировки с признаками интоксикации употребляют общих дезинтоксикационных мероприятий.

Опыт применения препарата беременным женщинам ограничен. В ходе исследований репродуктивной функции на животных наблюдалась эмбриотоксичность при применении доз свыше 5 мг / кг. Потенциальный риск для человека неизвестен. Препарат применяют в период беременности только в случае крайней необходимости.

Есть данные о экскреции пантопразола с грудным молоком. Решение о применении препарата в период кормления грудью следует принимать после тщательной оценки соотношения польза / риск.

Проксиум тм не рекомендуется применять детям до 12 лет, поскольку данные по безопасности и эффективности препарата для этой возрастной категории ограничены.

Пациентам с тяжелыми нарушениями функции печени необходимо регулярно контролировать уровень печеночных ферментов, особенно при длительном лечении. В случае повышения уровня печеночных ферментов лечения необходимо прекратить.

Во время комбинированной терапии необходимо следовать инструкциям по применению соответствующих лекарственных средств.

При наличии тревожных симптомов (например, в случае существенной потери массы тела, периодического рвота, дисфагии, рвота с кровью, анемии, мелены), а также при подозрении или наличии язвы желудка нужно исключить злокачественность, поскольку лечение пантопразолом может маскировать симптомы злокачественной язвы и отсрочить установление диагноза. Если симптомы сохраняются при дальнейшем адекватном лечении, необходимо продолжать исследования.

Совместное применение атазанавира с ингибиторами протонной помпы не рекомендуется (см. Раздел « Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий» ). Если комбинация Проксиуму тм с атазанавиром является необходимым, следует проводить тщательный клинический мониторинг (например, измерение вирусной нагрузки) в сочетании с увеличением дозы атазанавира до 400 мг с применением 100 мг ритонавира. Дозу пантопразола 20 мг не следует превышать.

У пациентов с синдромом Золлингера-Эллисона и другими гиперсекреторных патологическими состояниями, нуждающихся в длительном лечении, пантопразол, как и все антацидные препараты, может уменьшать всасывание витамина В 12 (цианокобалану) в связи с возникновением гипо- и ахлоргидрии. Это следует учитывать при пониженной массы тела у пациентов или наличии факторов риска снижения поглощения витамина 12 при длительном лечении, или наличии соответствующих клинических симптомов.

При длительном лечении, особенно более 1 года, пациенты должны находиться под регулярным наблюдением врача.

Пантопразол, как и другие ингибиторы протонной помпы, может увеличивать количество бактерий, которые обычно присутствуют в верхних отделах желудочно-кишечного тракта. Лечение препаратом может незначительной степени повысить риск возникновения желудочно-кишечных инфекций, вызванных такими бактериями, как  Salmonella и Campylobacter.

Необходимо принимать во внимание возможное развитие побочных реакций, таких как головокружение и расстройства зрения.

Пантопразол может уменьшать всасывание препаратов, биодоступность которых зависит от рН желудочного сока (например, некоторых противогрибковых препаратов, таких как кетоконазол, итраконазол, позаконазол или других препаратов, таких как эрлотиниб).

Совместное применение ингибиторов протонной помпы с атазанавиром и другими препаратами против ВИЧ , адсорбция которых зависит от рН, может приводить к существенному снижению биодоступности последних и влиять на их эффективность. Поэтому совместное применение ингибиторов протонной помпы с атазанавиром не рекомендуется. 

Несмотря на отсутствие взаимодействия при одновременном назначении с фенпрокумон и варфарином при проведении клинических исследований, были зарегистрированы единичные случаи изменения МНИ (Международный нормализующее индекс) в постмаркетинговом периоде. Таким образом, пациентам, которые применяют непрямых антикоагулянтов (например, фенпрокумон и варфарин), рекомендуется осуществлять мониторинг ПВ / МНИ после начала, прекращения или при нерегулярном приеме пантопразола.

Пантопразол в значительной степени метаболизируется в печени через систему ферментов цитохрома Р450. Основной путь метаболизма — деметилирования с помощью 2С19 и других метаболических путей, в том числе окисления ферментом CYРЗА4. Исследования с лекарственными средствами, которые также метаболизируются с помощью этих путей, такими как карбамазепин, диазепам, глибенкламид, нифедипин, фенпрокумон, и оральными контрацептивами, содержащими левоноргестрел и этинилэстрадиол, не выявили клинически значимых взаимодействий.

Результаты целого ряда исследований о возможных взаимодействий указывают, что пантопразол не влияет на метаболизм активных веществ, которые метаболизируются с помощью CYP1A2 (например, кофеин, теофиллин), CYP2С9 (например, пироксикам, диклофенак, напроксен), CYP2D6 (например, метопролол), CYP2Е1 (например, этанол), не влияет на р-гликопротеин, который обеспечивает всасывание дигоксина.

Не выявлено взаимодействия с одновременно назначаемыми антацидами.

Были проведены исследования по изучению взаимодействия пантопразола с одновременно назначаемыми определенными антибиотиками (кларитромицин, метронидазол, амоксициллин). Клинически значимых взаимодействий между этими препаратами не выявлено.

Фармакологические. Пантопразол — действующее вещество препарата Проксиум тм — угнетает секрецию соляной кислоты в желудке путем специфического влияния на протонной помпы париетальных клеток.

Пантопразол превращается в свою активную форму в кислой среде, а именно в париетальных клетках желудка, где он угнетает H + / K + -ATФ, то есть конечную фазу образования соляной кислоты независимо от природы раздражителя, стимулирующего ее образование. Угнетение является дозозависимым и влияет на базальную и стимулированную секрецию желудочного сока. Лечение пантопразолом уменьшает уровень кислотности желудка, что приводит к пропорциональное увеличение выделения гастрина. Увеличение уровня гастрина является обратимым.

При кратковременном лечении в большинстве случаев уровни гастрина не превышают верхнюю границу нормы. При длительном лечении уровня гастрина в большинстве случаев возрастают вдвое. Чрезмерное их увеличение наблюдалось редко. Как результат, в редких случаях при длительном лечении отмечалось незначительное или умеренное увеличение количества различных эндокринных клеток желудка (аденоматоидна гиперплазия).

Фармакокинетика. Пантопразол быстро всасывается, максимальная концентрация ( max ) в плазме достигается даже после приема одной дозы препарата 40 мг. В среднем С max 2-3 мкг / мл достигается через 2,5 часа после приема, эти уровни остаются постоянными после многократного применения. Объем распределения составляет 0,15 л / кг, его клиренс — около

0,1 л / ч / кг. Период полувыведения — 1:00. Из-за специфической активации пантопразола в париетальных клетках период полувыведения не коррелирует с продолжительностью действия (угнетение секреции кислоты).

Фармакокинетика не меняется после однократного или многократного приема. В диапазоне доз от 10 мг до 80 мг фармакокинетика пантопразола остается линейной как после перорального приема, так и после внутривенного введения.

Связывание с белками плазмы составляет 98%. Препарат метаболизируется в печени. Главным путем выведения метаболитов почечный (почти 80%), с фекалиями выделяется 20%. Главным метаболитом как в плазме, так и в моче дисметилпантопразол, связанный с сульфатом. Период полувыведения основного метаболита (1,5 часа) не намного длиннее, чем у пантопразола.

Биодоступность. Пантопразол полностью всасывается после приема внутрь. Биодоступность таблеток составляет 77%. Прием пищи не влияет на AUC (площадь под кривой «концентрация-время»), С max и биодоступность.

Характеристики для особых групп пациентов. Пациентам с нарушениями функции почек (включая пациентов, находящихся на гемодиализе) уменьшение дозы пантопразола не требуется. Как и у здоровых добровольцев, период полувыведения у этих пациентов короткий. Незначительное количество пантопразола диализируется. Несмотря на то, что период полувыведения основного метаболита несколько возрастает (2-3 часа), он быстро выводится и благодаря этому не накапливается.

Хотя у пациентов с циррозом печени (класс А и В) период полувыведения действующего вещества увеличивается до 7-9 часов и соответственно этому увеличивается AUC, С max   пантопразола в плазме увеличивается в 1,3 раза по сравнению со здоровыми добровольцами.

Небольшое увеличение AUC и C max у пациентов пожилого возраста по сравнению с пациентами молодого возраста, не является клинически значимым.

круглые, двояковыпуклые покрытые кишечно-растворимой оболочкой, оранжевого цвета, с гладкой поверхностью. На поперечном разломе видно ядро, окруженное слоем оболочки.

Хранить в оригинальной упаковке при температуре не выше 25 ° С.

Хранить в недоступном для детей месте.

По 10 таблеток в блистере, 1 блистер в пачке, 3 блистера в пачке ..

1 таблетка содержит 40 мг пантопразола.
1 флакон содержит 40 мг пантопразола.

Препарат обладает противоязвенным и антисекреторным эффектом. Блокирует образование соляной кислоты на последней стадии путем ингибирования Н+/К+ — АТФазы – протонной помпы париетальных клеток слизистой оболочки желудка. Восстановление работы протонного насоса происходит путем синтеза Н+/К+ — АТФазы de novo. Проксиум снижает стимулированную (пентогастрин, инсулин, пища) и базальную секрецию желудочного сока. Угнетает активность Helicobacter pylori, увеличивает секрецию IgА, увеличивает активность антибактериальных препаратов по отношению к Helicobacter pylori.
После однократного приема терапевтический эффект развивается и держится в течение 24 часов.
Пантопразол кислотонеустойчив, практически полностью всасывается только в щелочной среде тонкого кишечника, поступая в дальнейшем в системный кровоток. Совместный прием с пищей или антацидными лекарственными средствами не влияет на действие препарата. Биодоступность составляет 70-80%.

После перорального приема 40 мг пантопразола максимальная концентрация в крови достигается в течение 2-4 часов и составляет 1,1–3,1 мг/л. Проксиум хорошо проникает в клетки слизистой оболочки желудка и другие ткани. Связывание с плазменными белками составляет 98%, время полувыведения — 0,9–1,9 часов, объем распределения – 160 мл/кг массы тела, общий клиренс составляет 0,1 л/ч/кг. Метаболизируется путем деалкилирования, конъюгации и окисления в печени при участии фермента цитохрома Р450. Основные продукты метаболизма – два сульфатированных конъюгата и диметилпантопразол. Выведение препарата происходит через почки (71%) и кишечник (18%). Проксиум не накапливается в организме, в незначительном количестве проникает через гематоэнцефалический барьер, экскретируется в грудное молоко.
У пожилых пациентов максимальная концентрация и биодоступность препарата незначительно повышены. У пациентов с циррозом печени отмечается увеличение времени полувыведения до 7-9 часов. В случае почечной недостаточности период полувыведения увеличивается незначительно.

Для раствора: язвенная болезнь желудка, двенадцатиперстной кишки в период обострения; синдром Золлингера — Эллисона; среднетяжелый и тяжелый рефлюкс-эзофагит; патологические состояние повышенной секреции различной этиологии.
Для таблетированной формы: обострение язвенной болезни желудка и двенадцатиперстной кишки; синдром Золлингера — Эллисона; рефлюкс-эзофагит; в составе терапии, направленной на эрадикацию Helicobacter pylori.

Внутривенное введение лекарственного вещества рекомендовано лишь в случае невозможности перорального приема.

Рекомендуемые дозировки:
Рефлюкс-эзофагит тяжелый и средней тяжести, пептическая язва желудка, двенадцатиперстной кишки: 40 мг пантопразола (1 флакон) внутривенно 1 раз в сутки.
Осложненная кровотечением язва желудка и двенадцатиперстной кишки, для профилактики повторного желудочно-кишечного кровотечения: 80 мг пантопразола (2 флакона) внутривенно болюсно, затем в течение 9 дней препарат вводят с помощью инфузомата в дозировке 8 мг в час.
Затяжная терапия синдрома Золлингера — Эллисона, а также других состояний, сопровождающихся гиперсекрецией: 80 мг пантопразола (2 флакона) – начальная суточная дозировка. Ориентируясь на показатель секреции соляной кислоты, дозу можно увеличивать или снижать. Если суточная дозировка превышает 80 мг/кг, введение препарата необходимо осуществлять в 2 приема. Возможно временное увеличение дозировки более 160 мг/кг, но длительность такого приема должна ограничиваться временем, в течение которого будет достигнут оптимальный уровень секреции соляной кислоты.
Если есть необходимость быстро снизить кислотность желудочного сока, для большинства пациентов достаточной является дозировка 80 мг 2 р/сутки для достижения уровня секреции менее 10 мэкв/ч.
Для растворения порошка необходимо добавить во флакон 10 мл физиологического раствора хлорида натрия. Полученный раствор можно вводить самостоятельно или предварительно смешав с 0.1 л физиологического раствора хлорида натрия или с раствором глюкозы (5-10%). Применение других растворителей недопустимо.
Внутривенное введение препарата должно длиться от 2 до 15 минут.

Готовый раствор необходимо использовать на протяжении 12 часов.
Необходимо отказаться от внутривенного введения препарата при возможности перорального приема. Длительность терапии язвы двенадцатиперстной кишки чаще составляет 14 дней, в редких случаях лечение может быть более длительным. Курс лечения рефлюкс-эзофагита и язвы желудка – 1 месяц. Возможно продление курса лечения до 2 месяцев, если в этом есть необходимость. У пациентов с печеночной недостаточностью тяжелой степени дозировка препарата должна быть снижена до 20 мг. В течение всего времени приема Проксиума необходимо контролировать уровень трансаминаз печени. В случае повышения уровня АЛТ и АСТ, прием препарата следует прекратить.

Таблетированная форма.
Детям старше 14 лет и взрослым Проксиум назначают по 40 мг (1 таблетка) в сутки. Принимать необходимо во время или до еды, запивая небольшим количеством жидкости. При язвенной и эрозивной формах рефлюкс-эзофагита возможно повышение дозировки препарата до 80 мг (2 таблетки).
Длительность терапевтического курса индивидуальна и зависит от показаний:
2-4 недели при язве двенадцатиперстной кишки;
4-8 недель при язве желудка и рефлюкс-эзофагите.
В комплексном лечении хеликобактерной инфекции – по 40 мг (1 таблетка) 2 раза/сутки. Курс антихеликобактерной терапии составляет 7 – 14 дней.
У пациентов с нарушенной функцией почек, а также у лиц пожилого возраста суточная дозировка лекарственного средства не должна превышать 40 мг. При наличии тяжелых нарушений функции печени возможен прием Проксиума по 1 таблетке через день.

В зависимости от частоты развития имеют следующую классификацию: часто (более 1 на 100 и менее 1 из 10), нечасто (более 1 на 1000 и менее 1 на 100), редко (более 1 на 10 000 и менее1 на 1000), очень редко (менее 1 из 10 000, в том числе одиночные случаи).
Раствор:
Со стороны желудочно-кишечного тракта: часто – диарея, запор, боли в эпигастрии, вздутие живота; иногда – рвота, тошнота; редко – ощущение сухости во рту.
Со стороны центральной нервной системы: часто – цефалгии; иногда – нарушение зрения, головокружение; очень редко – депрессивные расстройства.
Со стороны опорно-двигательной системы: редко – боли в суставах; очень редко – мышечные боли.
Аллергические проявления: иногда – кожная сыпь, зуд; очень редко – ангионевротический отек, крапивница, мультиформная эритема, синдром Стивенса-Джонсона, синдром Лайелла, анафилактические реакции, фотосенсибилизация.
Со стороны лимфатической и кровеносной систем: очень редко – тромбоцитопения, лейкопения.
Со стороны гепатобилиарной системы: очень редко – увеличение показателей трансаминаз печени (гамма-глутамилтрансферазы, АСТ и АЛТ), повышение уровня триглицеридов сыворотки крови, повреждение гепатоцитов (как с желтухой, так и без нее), повышение температуры тела.

Со стороны мочевыделительной системы: очень редко – формирование интерстициального нефрита.
Общие нарушения: очень редко – тромбофлебит в местах инъекций, периферические отеки.
Таблетированная форма:
Со стороны желудочно-кишечного тракта: редко – отрыжка, тошнота, рвота, диарея, боль в эпигастрии, вздутие живота, повышенный аппетит, сухость во рту.
Со стороны центральной нервной системы: редко – слабость, головокружение, сонливость; очень редко – нервозность, тремор, начальные проявления депрессивных состояний, фотофобия, парестезии, нарушение зрения, шум в ушах.
Кожные проявления: в единичных случаях – акне, аллопеция, эксфолиативный дерматит.
Аллергические проявления: редко – мелкоточечная сыпь, зуд, ангионевротический отек Квинке.
Прочие: редко – миалгии, гипергликемия.

Для раствора: гиперчувствительность к пантопразолу и другим компонентам препарата, совместный прием с атазанавиром.
Для таблетированной формы: тяжелая печеночная недостаточность, злокачественные поражения органов пищеварительной системы, период беременности и лактации, возраст до 14 лет, гиперчувствительность к компонентам лекарственного средства.

Применение раствора Проксиума в период беременности ограничено. В опытах на животный была зарегистрирована эмбриотоксичность при превышении дозировки более 5 мг/кг.
Данных о выделении пантопразола с грудным молоком нет.
Таблетированные формы Проксиума назначаются лишь по строгим показаниям.

При совместном приеме раствора Проксиума с кумариновыми антикоагулянтами, варфарином и фенпрокумоном необходимо контролировать показатели коагулограммы, в частности – протромбиновое время.
Таблетки и раствор Проксиума оказывают влияние на рН-зависимую абсорбцию, повышая её скорость для щелочей и замедляя для слабых кислот. Препарат не рекомендуется принимать совместно с атазанавиром. При совместном приеме с кофеином, карбамазепином, диклофенаком, диазепамом, этанолом, дигоксином, глибенкламидом, нифедипином, метопрололом, теофиллином, фенитоином, комбинированными оральными контрацептивами, варфарином клинически значимого взаимодействия отмечено не было.

Раствор: о симптомах передозировки у человека неизвестно. При медленном внутривенном введении дозы ниже 240 мг переносятся хорошо. При развитии интоксикации в случае передозировки проводят дезинтоксикационную терапию по общепринятым схемам.
Таблетки: в случае передозировки происходит усиление побочных эффектов. Лечение: прекратить прием препарата, провести терапию, направленную на восстановление жизненно важных функций. Гемодиализ не эффективен. Проксиум не имеет специфического антидота.

Таблетки 40 мг, в блистере № 10, 30.
Раствор для инъекций 40 мг № 1, растворитель 10 мл — 1 ампула.

15–25 градусов Цельсия – рекомендованная температура хранения.

Перед началом и после завершения лечения необходим эндоскопический контроль органов желудочно-кишечного тракта с целью исключения злокачественных новообразований, т.к. прием препарата может маскировать симптомы онкопатологии и отсрочить своевременную постановку диагноза.
Проксиум не рекомендуется назначать лицам с неязвенной диспепсией.
В связи с отсутствием опыта применения, раствор Проксиума не назначается лицам, не достигшим 18 лет, а таблетированная форма – пациентам моложе 14 лет.

Инструкция составлена коллективом авторов и редакторов сайта Piluli. Список авторов справочника лекарств представлен на странице редакции сайта: Редакция сайта.

Содержание[Скрыть]

• 1. Инструкция по применению
• 2. Побочные действия
• 3. Условия и сроки хранения
• 4. Цена
• 5. Аналоги
• 6. Отзывы
• 7. Итог

Гастроэнтеролог, Терапевт

Врач проводит общую диагностику внутренних органов. Делает заключения о нарушениях в ЖКТ по результатам проведенного обследования и назначает соответствующее лечение. Среди диагнозов, которыми занимается специалист: язва желудка и 12-ти перстной кишки, гастрит, дисбактериоз и т.д.Другие авторы

діюча речовина: пантопразол;

1 таблетка містить пантопразолу натрію сесквігідрату еквівалентно пантопразолу 40 мг;

допоміжні речовини: натрію карбонат безводний, маніт (E 421), натрію кроскармелоза, натрію крохмальгліколят (тип А), магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний;

склад покриття: пропіленгліколь, заліза оксид жовтий (Е 172), титану діоксид (Е 171), гіпромелоза, триетилцитрат, метакрилатний сополімер (тип А).

Лікарська форма

Таблетки, вкриті оболонкою, кишковорозчинні.

Основні фізико-хімічні властивості: овальні, двоопуклі таблетки оранжевого кольору, вкриті кишковорозчинною оболонкою.

Фармакотерапевтична група

Препарат для лікування кислотозалежних захворювань. Інгібітори протонної помпи. Код АТХ А02В С02.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Механізм дії. Пантопразол – заміщений бензимідазол, який інгібує секрецію соляної кислоти у шлунку шляхом специфічної блокади протонних помп парієтальних клітин.

Пантопразол трансформується в активну форму у кислотному середовищі в парієтальних клітинах, де інгібує фермент H+-K+-АТФазу, тобто блокує кінцевий етап вироблення соляної кислоти у шлунку. Інгібування є дозозалежним та стосується як базальної, так і стимульованої секреції кислоти. Більшість пацієнтів звільняються від симптомів протягом 2 тижнів. Застосування пантопразолу, як і у випадку з іншими інгібіторами протонної помпи та інгібіторами H2-рецепторів, знижує кислотність у шлунку і таким чином збільшує секрецію гастрину пропорційно до зменшення кислотності. Збільшення секреції гастрину є оборотним. Оскільки пантопразол зв’язує фермент дистально по відношенню до клітинного рецептора, він може інгібувати секрецію соляної кислоти незалежно від стимуляції іншими речовинами (ацетилхолін, гістамін, гастрин). Ефект при пероральному та внутрішньовенному застосуванні препарату однаковий.

При застосуванні пантопразолу збільшуються рівні гастрину натщесерце. При короткостроковому застосуванні вони у більшості випадків не перевищують верхньої границі норми. При довготривалому лікуванні рівні гастрину у більшості випадків зростають вдвічі. Їх надмірне збільшення виникає лише у поодиноких випадках. Як наслідок, у невеликій кількості випадків при довготривалому лікуванні спостерігається слабке або помірне збільшення специфічних ендокринних (ECL) клітин у шлунку (подібно до аденоматоїдної гіперплазії). Тим не менш, згідно з проведеними на даний момент дослідженнями, утворення клітин-попередників нейроендокринних пухлин (атипова гіперплазія) або нейроендокринних пухлин шлунка, які було виявлено в дослідженнях на тваринах, у людей не спостерігалося.

Виходячи з результатів досліджень на тваринах, не можна виключати вплив довготривалого (більше одного року) лікування пантопразолом на ендокринні параметри щитовидної залози.

Фармакокінетика.

Всмоктування. Пантопразол всмоктується швидко, а максимальні концентрації в плазмі досягаються вже після однократного перорального прийому дози 40 мг. В середньому через 2,5 години після прийому досягається максимальна концентрація в сироватці на рівні близько

2-3 мкг/мл; концентрація залишається на постійному рівні після багаторазового прийому. Фармакокінетичні властивості не змінюються після одноразового чи повторного прийому. В діапазоні доз від 10 до 80 мг фармакокінетика пантопразолу в плазмі залишається лінійною як при пероральному прийомі, так і при внутрішньовенному введенні. Встановлено, що абсолютна біодоступність таблеток складає близько 77%. Одночасний прийом їжі не впливає на AUC (площа під кривою «концентрація-час») чи максимальну концентрацію в сироватці, а відповідно, і на біодоступність. При одночасному прийомі їжі збільшується лише варіативність латентного періоду.

Розподіл. Зв’язування пантопразолу з білками сироватки складає близько 98%. Об’єм розподілу складає близько 0,15 л/кг.

Біотрансформація. Речовина метаболізується майже виключно у печінці. Основним метаболічним шляхом є деметилування за допомогою CYP2C19 з подальшою сульфатною кон’югацією; до інших метаболічних шляхів належить окиснення за допомогою CYP3A4.

Виведення. Кінцевий період напіввиведення складає близько 1 години, а кліренс – 0,1 л/год/кг. Було відмічено декілька випадків затримки виведення. Внаслідок специфічного зв’язування пантопразолу з протонними помпами парієтальних клітин, період напіввиведення не корелює з набагато довшою тривалістю дії (інгібування секреції кислоти).

Основна частина метаболітів пантопразолу виводиться із сечею (близько 80%), решта виводиться з калом. Основним метаболітом як в сироватці, так і в сечі є десметилпантопразол, кон’югований з сульфатом. Період напіввиведення основного метаболіту (близько 1,5 години) ненабагато перевищує період напіввиведення пантопразолу.

Особливі групи пацієнтів.

Повільні метаболізатори. Близько 3% європейців мають функціональну нестачу активності ферменту CYP2C19; їх називають повільними метаболізаторами. В організмах таких осіб метаболізм пантопразолу, ймовірно, головним чином каталізується ферментом CYP3A4. Після прийому однієї дози 40 мг пантопразолу середня площа, обмежена фармакокінетичною кривою «концентрація в плазмі – час» була приблизно в 6 разів більшою у повільних метаболізаторів, ніж у осіб, які мають функціонально активний фермент CYP2C19 (швидкі метаболізатори). Середня пікова концентрація в плазмі зростала приблизно на 60%. Ці результати не впливають на дозування пантопразолу.

Порушення функції нирок. Рекомендацій щодо зниження дози при призначенні пантопразолу пацієнтам зі зниженою функцією нирок (у тому числі пацієнтам на діалізі) немає. Як і в здорових людей, період напіввиведення пантопразолу в них є коротким. Діалізуються лише дуже невеликі кількості пантопразолу. Попри те, що в основного метаболіту помірно тривалий період напіввиведення (2-3 години), виведення все одно є швидким, тому кумуляції не відбувається.

Порушення функції печінки. Хоча у пацієнтів із цирозом печінки (класи А та Б за шкалою Чайлда-П’ю) період напіввиведення зростає до 7-9 годин, а AUC збільшується в 5-7 разів, максимальна концентрація в сироватці збільшується лише незначним чином – у 1,5 раза порівняно з такою у здорових добровольців.

Пацієнти літнього віку. Невелике збільшення AUC та Cmax у добровольців похилого віку у порівнянні з більш молодими волонтерами також не має клінічного значення.

Діти. Після однократного прийому дози 20 або 40 мг пантопразолу перорально, AUC та Cmax у дітей у віці від 5 до 16 років знаходилися в межах відповідних значень у дорослих. Після однократного внутрішньовенного введення пантопразолу в дозах 0,8 або 1,6 мг/кг дітям від 2 до 16 років не було відмічено значимого зв’язку між кліренсом пантопразолу й віком або масою тіла. AUC та об’єм розподілу відповідали даним, одержаним при дослідженнях на дорослих.

Дорослі та діти віком від 12 років.

• Рефлюкс-езофагіт.

Дорослі.

• Ерадикація Helicobacter pylori (H. руlori) у пацієнтів з H. руlori-асоційованими виразками шлунка та дванадцятипалої кишки у комбінації з відповідними антибіотиками.
• Виразка дванадцятипалої кишки.
• Виразка шлунка.
• Синдром Золлінгера-Еллісона та інші гіперсекреторні патологічні стани.

Підвищена чутливість до активної речовини, похідних бензимідазолу та будь-якого компонента препарату.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Дія пантопразолу на абсорбцію інших лікарських препаратів. Пантопразол може зменшувати всмоктування препаратів, біодоступність яких залежить від рН шлункового соку (наприклад, деяких протигрибкових препаратів, таких як кетоконазол, ітраконазол, позаконазол, або інших препаратів, таких як ерлотиніб).

Препарати проти ВІЛ (атазанавір). Сумісне застосування інгібіторів протонної помпи з атазанавіром та іншими препаратами проти ВІЛ, абсорбція яких залежить від рН шлункового соку, може призводити до суттєвого зниження біодоступності останніх та впливати на їх ефективність. Тому сумісне застосування інгібіторів протонної помпи з атазанавіром не рекомендується.

Кумаринові антикоагулянти (фенпрокумон і варфарин). Незважаючи на відсутність взаємодії при одночасному призначенні з фенпрокумоном і варфарином під час проведення клінічних досліджень, були зареєстровані поодинокі випадки зміни МНІ (Міжнародний нормалізаційний індекс) у постмаркетинговому періоді. Таким чином, пацієнтам, які застосовують кумаринові антикоагулянти (наприклад, фенпрокумон і варфарин), рекомендується здійснювати моніторинг протромбінового часу/МНІ після початку, припинення або при нерегулярному прийомі пантопразолу.

Метотрексат. Повідомлялося, що одночасне застосування високих доз метотрексату (наприклад, 300 мг) та інгібіторів протонної помпи збільшує рівні метотрексату в крові у деяких пацієнтів. Пацієнтам, які застосовують високі дози метотрексату, наприклад, хворим на рак або псоріаз, рекомендується тимчасово припинити лікування пантопразолом.

Інші взаємодії. Пантопразол значною мірою метаболізується в печінці через систему ферментів цитохрому Р450. Основний шлях метаболізму – деметилування за допомогою CYP2С19 та інших метаболічних шляхів, у тому числі окиснення ферментом CYРЗА4. Дослідження з лікарськими засобами, які також метаболізуються за допомогою цих шляхів, такими як карбамазепін, діазепам, глібенкламід, ніфедипін та оральними контрацептивами, які містять левоноргестрел і етинілестрадіол, не виявили клінічно значущих взаємодій.

Результати цілого ряду досліджень щодо можливих взаємодій вказують, що пантопразол не впливає на метаболізм активних речовин, що метаболізуються за допомогою CYP1A2 (наприклад, кофеїн, теофілін), CYP2С9 (наприклад, піроксикам, диклофенак, напроксен), CYP2D6 (наприклад, метопролол), CYP2Е1 (наприклад, етанол), не впливає на р-глікопротеїн, що асоціюється зі всмоктуванням дигоксину.

Не виявлено взаємодії з одночасно призначеними антацидами.

Були проведені дослідження з вивчення взаємодії пантопразолу з одночасно призначеними певними антибіотиками (кларитроміцин, метронідазол, амоксицилін). Клінічно значущих взаємодій між цими препаратами не виявлено.

Особливості застосування

Порушення функції печінки. Пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки необхідно регулярно контролювати рівень печінкових ферментів, особливо під час довготривалого лікування. У разі підвищення рівня печінкових ферментів лікування препаратом необхідно припинити.

Комбінована терапія. Під час комбінованої терапії необхідно дотримуватись інструкцій для медичного застосування відповідних лікарських засобів.

Наявні тривожні симптоми. При наявності тривожних симптомів (наприклад, у разі суттєвої втрати маси тіла, періодичного блювання, дисфагії, блювання із кров’ю, анемії, мелени), а також при підозрі або наявності виразки шлунка потрібно виключити наявність злоякісного процесу, оскільки лікування пантопразолом може маскувати симптоми і відстрочувати встановлення діагнозу.

Якщо симптоми зберігаються при адекватному лікуванні, необхідно провести додаткове обстеження.

Сумісне застосування з атазанавіром. Сумісне застосування атазанавіру з інгібіторами протонної помпи (ІПП) не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Якщо комбінація ІПП з атазанавіром є необхідною, слід проводити ретельний клінічний моніторинг (наприклад, вимірювання вірусного навантаження) у поєднанні зі збільшенням дози атазанавіру до 400 мг із застосуванням 100 мг ритонавіру. Дозу пантопразолу

20 мг на добу не слід перевищувати.

Абсорбція вітаміну В12. У пацієнтів із синдромом Золлінгера-Еллісона та іншими гіперсекреторними патологічними станами, що потребують тривалого лікування, пантопразол, як і всі препарати, що блокують продукцію соляної кислоти, може зменшувати всмоктування вітаміну В12 (ціанокобаламіну) у зв’язку з виникненням гіпо- і ахлоргідрії. Це слід враховувати у разі зниженої маси тіла у пацієнтів або наявності факторів ризику щодо зниження поглинання вітаміну В12 при довготривалому лікуванні, або наявності відповідних клінічних симптомів.

Довготривале лікування. При довготривалому лікуванні, особливо більше 1 року, пацієнти повинні знаходитись під регулярним наглядом лікаря.

Інфекції шлунково-кишкового тракту, спричинені бактеріями. Пантопразол, як і інші інгібітори протонної помпи, може збільшувати кількість бактерій, які зазвичай присутні у верхніх відділах шлунково-кишкового тракту. Лікування препаратом Проксіум® може незначною мірою підвищити ризик виникнення шлунково-кишкових інфекцій, спричинених такими бактеріями, як Salmonella і Campylobacter або C. Difficile.

Гіпомагніємія. Спостерігались випадки тяжкої гіпомагніємії у пацієнтів, які отримували ІПП, такі як пантопразол, протягом не менше трьох місяців, та в більшості випадків протягом року. Можуть виникнути та спочатку непомітно розвиватися наступні серйозні клінічні прояви гіпомагніємії: втома, тетанія, делірій, судоми, запаморочення та шлуночкова аритмія. У разі гіпомагніємії в більшості випадків стан пацієнтів покращувався після замісної коригуючої терапії препаратами магнію та припинення прийому ІПП.

Пацієнтам, які потребують довготривалої терапії, або пацієнтам, які приймають ІПП одночасно з дигоксином або препаратами, що можуть спричинити гіпомагніємію (наприклад, діуретики), потрібно визначати рівень магнію перед початком лікування ІПП та періодично під час лікування.

Переломи кісток. Довготривале лікування (більше 1 року) високими дозами інгібіторів протонної помпи може незначною мірою збільшити ризик перелому стегна, зап’ястя та хребта, переважно у людей літнього віку або при наявності інших факторів ризику. Спостережні дослідження вказують на те, що застосування інгібіторів протонної помпи може збільшити загальний ризик переломів на 10-40%. Деякі з них можуть бути обумовлені іншими факторами ризику. Пацієнти з ризиком розвитку остеопорозу повинні отримувати лікування відповідно до діючих клінічних рекомендацій та споживати достатню кількість вітаміну D і кальцію.

Проксіум®, гастрорезистентні таблетки, слід приймати за 1 годину до їди цілими, не розжовувати та не подрібнювати, запивати водою.

Рекомендоване дозування.

Дорослі та діти віком від 12 років.

Лікування рефлюкс-езофагіту.

Рекомендована доза становить 1 таблетка препарату Проксіум® 40 мг на добу. В окремих випадках дозу можна подвоїти (2 таблетки препарату Проксіум® 40 мг на добу), особливо за відсутності ефекту від застосування інших препаратів для лікування рефлюкс-езофагіту. Для лікування рефлюкс-езофагіту, як правило, потрібно 4 тижні. Якщо цього недостатньо, виліковування можна очікувати протягом наступних 4 тижнів.

Дорослі.

Ерадикація H. руlori у комбінації з двома антибіотиками.

У дорослих пацієнтів з виразкою шлунка та дванадцятипалої кишки та з позитивним результатом на H. pylori необхідно досягти ерадикації мікроорганізму за допомогою комбінованої терапії.

Слід зважати на локальні дані щодо бактеріальної резистентності та національні рекомендації щодо використання і призначення відповідних антибактеріальних засобів. Залежно від чутливості, для ерадикації H. pylori у дорослих можуть бути призначені такі терапевтичні комбінації:

а) 1 таблетка препарату Проксіум® 40 мг 2 рази на день

+ 1000 мг амоксициліну 2 рази на день

+ 500 мг кларитроміцину 2 рази на день;

б) 1 таблетка препарату Проксіум® 40 мг 2 рази на день

+ 400-500 мг метронідазолу (або 500 мг тинідазолу) 2 рази на день

+ 250-500 мг кларитроміцину 2 рази на день;

в) 1 таблетка препарату Проксіум® 40 мг 2 рази на день

+ 1000 мг амоксициліну 2 рази на день

+ 400-500 мг метронідазолу (або 500 мг тинідазолу) 2 рази на день.

При застосуванні комбінованої терапії для ерадикації H. pylori другу таблетку препарату Проксіум® 40 мг слід приймати ввечері за 1 годину до їди. Термін лікування становить 7 днів і може бути продовжений ще на 7 днів із загальною тривалістю лікування не більше двох тижнів.

Якщо для забезпечення загоєння виразки показане подальше лікування пантопразолом, слід розглянути рекомендації щодо дозування при виразках шлунка та дванадцятипалої кишки.

Якщо комбінована терапія не показана, наприклад, у пацієнтів з негативним результатом на

H. руlori, для монотерапії препарат Проксіум® 40 мг застосовують у нижчезазначеному дозуванні.

Лікування виразки шлунка.

1 таблетка препарату Проксіум® 40 мг на добу. В окремих випадках дозу можна подвоїти

(2 таблетки препарату Проксіум® 40 мг на добу), особливо за відсутності ефекту від застосування інших препаратів.

Для лікування виразки шлунка, як правило, потрібно 4 тижні. Якщо цього недостатньо, загоєння виразки можна очікувати протягом наступних 4 тижнів.

Лікування виразки дванадцятипалої кишки.

1 таблетка препарату Проксіум® 40 мг на добу. В окремих випадках дозу можна подвоїти (2 таблетки препарату Проксіум® 40 мг на добу), особливо за відсутності ефекту від застосування інших препаратів.

Для лікування виразки дванадцятипалої кишки, як правило, потрібно 2 тижні. Якщо цього недостатньо, загоєння виразки можна очікувати протягом наступних 2 тижнів.

Лікування синдрому Золлінгера-Еллісона та інших гіперсекреторних патологічних станів.

Для тривалого лікування синдрому Золлінгера-Еллісона та інших патологічних гіперсекреторних станів початкова добова доза становить 80 мг (2 таблетки препарату Проксіум® 40 мг). При необхідності після цього дозу можна титрувати, збільшуючи або зменшуючи, залежно від показників кислотності шлункового соку. Дозу, що перевищує 80 мг на добу, необхідно розподілити на два прийоми. Можливе тимчасове збільшення дози понад 160 мг пантопразолу, але тривалість застосування повинна обмежуватися тільки періодом, потрібним для адекватного контролю кислотності.

Тривалість лікування синдрому Золлінгера-Еллісона та інших патологічних станів не обмежена і залежить від клінічної необхідності.

Пацієнти з порушенням функції печінки. Пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки не слід перевищувати добову дозу 20 мг (1 таблетка препарату Проксіум® 20 мг). Не слід застосовувати препарат Проксіум® для ерадикації H. руlori у комбінованій терапії пацієнтам із порушеною функцією печінки середнього та тяжкого ступеня, оскільки на даний час немає даних про ефективність і безпеку такого застосування для цієї категорії пацієнтів.

Пацієнти з порушенням функції нирок. Для пацієнтів із порушеною функцією нирок коригування дози не потрібно. Не слід застосовувати препарат Проксіум® для ерадикації H. руlori у комбінованій терапії пацієнтам із порушеною функцією нирок, оскільки на даний час немає даних про ефективність і безпеку такого застосування для цієї категорії пацієнтів.

Пацієнти літнього віку не потребують коригування дози.

Діти.

Проксіум® 40 мг показаний дітям віком від 12 років для лікування рефлюкс-езофагіту. Препарат не рекомендується застосовувати дітям віком до 12 років, оскільки дані щодо безпеки і ефективності препарату для цієї вікової категорії обмежені.

Виникнення побічних реакцій спостерігалось у близько 5 % пацієнтів. Найчастіші побічні реакції – діарея і головний біль (близько 1 %).

Небажані ефекти за частотою виникнення класифікують за такими категоріями: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100 і < 1/10), нечасто (≥ 1/1000 і < 1/100), рідко (≥ 1/10000 і < 1/1000), дуже рідко

(< 1/10000), невідомо (частота не визначена за наявними даними).

З боку крові та лімфатичної системи.

Рідко: агранулоцитоз.

Дуже рідко: лейкопенія, тромбоцитопенія, панцитопенія.

З боку імунної системи.

Рідко: реакції гіперчутливості (включаючи анафілактичні реакції, анафілактичний шок).

Метаболізм та розлади обміну речовин.

Рідко: гіперліпідемія і підвищення рівня ліпідів (тригліцериди, холестирол), зміни маси тіла.

Невідомо: гіпонатріємія, гіпомагніємія (див. розділ «Особливості застосування»), гіпокальціємія1, гіпокаліємія.

Психічні розлади.

Нечасто: розлади сну.

Рідко: депресія (в тому числі загострення).

Дуже рідко: дезорієнтація (в тому числі загострення).

Невідомо: галюцинація, сплутаність свідомості (особливо у пацієнтів зі схильністю до даних розладів, а також загострення цих симптомів у випадку їх передіснування).

З боку нервової системи.

Нечасто: головний біль, запаморочення.

Рідко: розлади смаку.

Невідомо: парестезія.

З боку органу зору.

Рідко: порушення зору/затуманення зору.

З боку травного тракту.

Нечасто: діарея, нудота, блювання, здуття живота, запор, сухість у роті, абдомінальний біль і дискомфорт.

З боку гепатобіліарної системи.

Нечасто: підвищення рівня печінкових ферментів (трансаміназ, g-ГТ).

Рідко: підвищення рівня білірубіну.

Невідомо: ураження гепатоцитів, жовтяниця, гепатоцелюлярна недостатність.

З боку шкіри та підшкірних тканин.

Нечасто: шкірні висипання, екзантема, свербіж.

Рідко: кропив’янка, ангіоневротичний набряк.

Невідомо: синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лайєлла, мультиформна еритема, фоточутливість.

З боку кістково-м’язової системи та сполучної тканини.

Нечасто: переломи стегна, зап’ястя, хребта (див. розділ «Особливості застосування»).

Рідко: артралгія, міальгія.

Невідомо: спазм м?язів2.

З боку нирок та сечовидільної системи.

Невідомо: інтерстиціальний нефрит (з можливим розвитком ниркової недостатності).

З боку репродуктивної системи та молочних залоз.

Рідко: гінекомастія.

Загальні розлади.

Нечасто: астенія, втома, нездужання.

Рідко: підвищення температури тіла, периферичні набряки.

1. Гіпокальціємія одночасно з гіпомагніємією.

2. Спазм м?язів як наслідок порушення балансу електролітів.

Симптоми передозування невідомі.

Дози до 240 мг при внутрішньовенному введенні протягом 2 хвилин добре переносилися. Оскільки пантопразол екстенсивно зв’язується з білками, він не відноситься до препаратів, що можуть бути легко виведеними за допомогою діалізу.

У разі передозування з появою клінічних ознак інтоксикації застосовують симптоматичну та підтримуючу терапію. Рекомендацій щодо специфічної терапії немає.

Вагітність. Досвід застосування препарату вагітними жінками обмежений. У ході досліджень репродуктивної функції на тваринах спостерігалася репродуктивна токсичність. Потенційний ризик для людини невідомий. Проксіум® не слід застосовувати при вагітності, окрім випадків нагальної необхідності.

Годування груддю. Дослідження на тваринах показали екскрецію пантопразолу з грудним молоком. Є дані щодо екскреції пантопразолу з грудним молоком людини. Рішення про припинення годування груддю або припинення/утримання від лікування препаратом Проксіум® повинно прийматися з урахуванням користі від годування груддю для дитини і користі від лікування препаратом Проксіум®для жінки.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Необхідно брати до уваги можливий розвиток побічних реакцій, таких як запаморочення та розлади зору. У таких випадках не слід керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами.

Термін придатності

3 роки.

Умови зберігання

Не потребує особливих умов зберігання. Зберігати в оригінальній упаковці у недоступному для дітей місці.

Упаковка

По 8 таблеток у блістері, по 4 блістери у картонній пачці.

Категорія відпуску

За рецептом.